Пам’ятка добрих батьків
- Не чекай, що твоя дитина буде такою, як ти. Або такою, як ти хочеш. Допоможи їй стати не тобою, а собою.
- Не вимагай від дитини плати за все, що ти для неї робиш. Ти дав дитині життя – як же вона може віддячити тобі? Вона дасть життя іншому, той третьому: це незворотний закон вдячності.
- Не зганяй на дитині свої образи, щоб в старості не їсти гіркий хліб. Бо, що посієш, то й пожнеш.
- Не ставтесь до дитячих проблем зверхньо: ноша життя дана кожному згідно його сил і будьте впевненими, що дитині її ноша не легше, ніж Вам ваша. А може й важча. Бо в дитини ще нема звички.
- Не принижуй!
- Не мучте себе, якщо не можете щось зробити для своєї дитини. Мучте, якщо можете і не робите.
- Для дитини зроблено мало, якщо не зроблено все.
- Умій любити чужу дитину. Ніколи не роби чужій дитині те, що не хотів би, щоб інші зробили твоїй.
- Люби свою дитину будь-якою: бездарною, безталанною, дорослою. Спілкуйся з нею, тішся.
**********************************
Не можна:
- Думати, що ваша дитина найкраща та най- здібніша. Вона не краща і не більш здібніша ніж у когось іншого. Вона – інша.
- Ставтесь до дитини так, як до «Банку», куди батьки «складають» свою любов і турботу, щоб потім отримати її з відсотками.
- Чекати від дитини вдячності за те, що ви її народили. Вона про це вас не просила.
- Використовувати дитину, як засіб досягнення своїх (нехай і гірших – але ж своїх) цілей.
- Покладати надії на те, що дитина обов’язково прийме ваші погляди на життєві установи (вони ж генетично передаються!)
- Ставитися до дитини, як до людини, яку батьки «ліпили», як їм заманеться.
- Всю відповідальність за виховання покладати на вихователівчи бабусь, або на «методичні поради».
Потрібно:
·Сприймати дитину такою, якою вона є, щоб у будь-яку хвилину вона була впевнена у вашій любові.
·Намагатися зрозуміти, про що думає, до чого прагне, чому поведінка є такою, а не іншою.
·Підтримувати в дитині переконання, що вона здатна на все, якщо сама буде впевненою у своїх силах і намагатиметься активно діяти. Особливо це потрібно, якщо дитина від природи сором’язлива і не прагне бути лідером.
·Не намагатися «формувати» дитину, жити з нею одним спільним життям, бачити в ній особистість, а не «об’єкт виховання». Вислухати її точку зору на події і ненав’язливо висловлювати своє ставлення до цього.
·Частіше (але не часто) згадуйте, якими ви були у цей вік. Але не нав’язуйте свої погляди – часи змінилися і життя стало зовсім іншим.
Пам’ятайте, що вашу дитину формують не ваші слова, а ваш особистий приклад, вашаповедінка, душевна доброта.
Зверніть увагу на те, що дитина завжди поважає відвертість, але не сприймає неповаги до себе.
*******************************************
СІМ ПОМИЛОК БАТЬКІВ
Побутові погрози
Побутові погрози :"Якщо не прибереш у кімнаті, залишишся без ласощів", "Роби так, як я сказав. Не став зайвих запитань, бо не пущу на вулицю".
Цим висловам, які злітають з вуст батьків повсякчас, часто не надається ніякого значення. Але ж дитина, запевняємо Вас, сприймає все набагато складніше. Такі погрози викликають в неї не лише страх, а й почуття ворожості, прихований негативізм щодо батьків.
Авторитарні накази:
"Якщо тобі це говорить батько, ти маєш слухатися", " Я тобі забороняю товаришувати з...", "Я — мати, тож краще знаю, що для тебе добре, а що — ні."
Такі репліки є виявленням прагнення підкорити собі іншу людину. Це призводить до порушення в родині атмосфери рівноправності. Дитина затамовує образу: "Ось виросту, побачимо, хто сильніший", — думає вона.
Критика "глухого кута"
"Ти абсолютно не привчений працювати", "Ти такий лінивий, як і твій батько", "Учу тебе вчу, а все марно".
Такі зауваження заганяють дитину у глухий кут, не залишаючи їй жодної надії на виправлення, тим більше, коли її обвинувачують у тому, що не залежить від неї. Результат? Дитина, почуваючись позбавленою батьківської любові та підтримки, відчужується, стає замкненою, неговіркою.
Безапеляційні твердження
"Ти так робиш мені на зло, я знаю", "Ти просто жадібний, я вже зрозуміла", "Можеш не виправдовуватися, я знаю наперед, що ти скажеш.
Такі твердження надзвичайно болючі для малюка і руйнівні для його психічного здоров'я. Небажання дорослого розібратися в діях дитини зводить між ними стіну, яка згодом ставатиме дедалі вищою.
Несвоєчасні поради
"Якби ти тоді зробила так, як я тобі радила, нічого б не трапилося. А тепер маєш собі проблему", "Якби в тебе на столі був лад, ти б зараз не переживав, що загубився твій малюнок", "Навіщо ти так переймаєшся? То все дурниці. Ось коли виростеш, зрозумієш: не варто через це плакати".
Такі поради абсолютно недоречні тоді, коли дитині потрібно, щоб її просто вислухали, поспівчували, допомогли. Іншого разу вона не захоче з вами ділитися нічим — ні горем, ні радістю.
Радимо батькам час від часу аналізувати те, що говорите дитині протягом дня.
У спокійній обстановці, коли ви вже нікуди не поспішаєте і ніщо вже вас не дратує, деякі ваші слова здаватимуться вам самим жахливими, неприпустимими для батьків.
